Найдавнішою пам’яткою міста Володимира є його древній центр – князівський дитинець X – XІІ століття. При вході вас зустрічає мужній воїн, міцний наче дуб, який оберігає це місце та стежить щоб сюди приходили лише з добрими намірами і запрошує в саме історичне серце Володимира. Сьогодні тут можна побачити залишки старих господарських споруд, приміщення колишньої в’язниці, алею різьблених з дерева скульптур та найбільший тесаний трон в Україні.
З епохами змінювався зовнішній вигляд замку у Володимирі, він був дерев’яний, кам’яний, потім знову дерев’яний. Володимирський дитинець був типовою для Волині спорудою оборонного значення. На валах стояли дерев’яні стіни каркасної або зубчатої конструкції.
Спробуємо уявити, як виглядало замчище у X-XII столітті. На валу могла рости трава для того щоб він не розповзався. Інколи для тієї ж цілі його покривали глиною і обпалювали розводячи вогнища, в зимовий час його поливали водою. Зверху, на валах, впритул один до одного, зводилося багато зрубів, їх засипали землею, такі зруби називали городнями. Деякі з них залишалися порожніми і використовувалися, як житло. Стіна яку утворювали городні в середині була розділена на 2-3 поверхи. В стіні були зроблені бійниці, зверху вона була покрита дахом. Верхня дерев’яна частина стіни з захищеним майданчиком для воїнів називалася заборолом. Там де стіна робила повороти будувалися вежі.
В Іпатіївському літописі є запис про те, що хан Бурундай прийшов до Володимира і зупинився на ніч в селі Житані, де і мав розмову з князем Васильком, якому було наказано швидко розметати город. Легенда розповідає, що стіни княжого міста були складені з товстих дубових колод, щоб виконати наказ Бурундая, Василько вирішив їх підпалити. Але розверзлися небеса і три дні тривала злива і тільки на четвертий день зміг князь підпалити місто. А після того, як місто згоріло хан повелів «город розкопати», що і було виконано.
При спорудженні кам’яного замку була використана велика кількість коней і волів, якими підвозили будівельні матеріали. Замок Казимира III у Володимирі А.Нарушевич описує так: «будівля кам’яна, обведена валом» В 1370 р., за іншою версією 1377, князі Любарт та Кейстут напали на Володимир, розгромили польський гарнізон, а саму фортецю зруйнували, не залишивши «каменя на камені».
Після знищення замкових мурів місто не могло тривалий час залишитися без власного укріпленого ядра, у люстрації володимирського дерев’яного замку від 1552 р. зазначено дещо інше: цей « замок з дерева дубового від вісімдесяти літ справою городничого Солтана роблений » , тобто приблизно в 1470 р. Це була дерев’яна фортеця споруджена, або лише відбудована/
Судячи з люстрацій, в’їзд у замок знаходився у воротній чотирикутній вежі. Саме перед нею був рів, через який перекидався підйомний міст, що з’єднував замок з найближчим урочищем окольного града – Підзамчем, розташованим з північного боку дитинця.
Дерев’яний замок побудований в XV ст. простояв до 1683р., коли внаслідок пожежі зазнав дуже великих пошкоджень. Відомо, що замок здавна побудований серед боліт, оточений валами, міст через болота дерев’яний зіпсований, брама дерев’яна двоярусна, наново споруджена. В першому ярусі тюрма для простого народу, а в другому – з балконом, для засуджених шляхтичів. Ліворуч дерев’яний будинок для гродського суду і канцелярії, дуже старий. На замчиську чотири хати, дві залізні гармати, одна пошкоджена інша поіржавіла. Вали місцями опали і осипались, рову і сліду немає, бо замулений.
На території городища в радянські часи діяла в’язниця. У 1939 – 1941 роках тут відбувалися розстріли в’язнів. Тисячі людей стали жертвами репресій, розстрілів 22 червня 1941 року НКВС в стінах володимирської в’язниці. Про ці трагічні часи нагадує пам’ятник в валах дитинця.
На даний час територія звільнена від випадкової забудови, тут проведено археологічні дослідження та ексгумаційні роботи.