(ХІ ст.)

  Тут молилися князі, просячи благословення небес для успішних походів, благали у Господа захисту від татаро-монгольської навали, у криптах цього храму знаходили свій вічний спокій. Успенський собор – найдавніша пам’ятка Волині з домонгольських часів. Збудований він у середині XII ст. князем Мстиславом Ізяславичем – правнуком Володимира Мономаха. Тому містяни жителі здавна називають його Мстиславовим храмом.

   Упродовж багатьох віків собор був «отчим» храмом, тобто усипальницею волинсько-галицьких князів. В його стінах знайшли вічний спочинок князь Мстислав Ізяславич – фундатор церкви, князі Василько Романович та Володимир Василькович – брат і племінник короля Данила Галицького. Також в соборі поховані представники знаті та духовенства Волинського краю.

   В давні часи Успенський собор був не лише головною святинею Волині, але й осередком культури та освіти. При храмі діяла приходська школа, художня майстерня. Тут укладалися міждержавні угоди, на знак дотримання яких правителі присягали на Євангелії. В соборі коронувалися та вінчалися князі. Найімовірніше, саму тут писалася волинська частина Галицько-Волинського літопису.

   У давнину стіни собору, було вкрито фресками – малюнками, які виконувалися мінеральною фарбою  по стінах і мокрій штукатурці. Тут ще й досі зберігається якісна акустика завдяки  глиняним глечикам-голосникам (резонаторам), які замуровані у стінах та склепінні храму.

   У часи монголо-татарського нашестя (1241р.) міцні стіни Успенського собору стали останнім захистом для оборонців міста і мирних жителів. Як свідчить літописець, після відходу орди у Володимирі не залишилося живих людей, а церква була заповнена трупами. 

   Собор береже не лише пам’ять про князів, але й чимало давніх пам’яток. Серед них стародавня пам`ятка сакрального живопису – хрест із Розп`яттям XV ст. Місцева легенда розповідає, що саме з цього хреста зійшла іскра на майбутнього святого греко-католицької церква Івана (Йосафата) Кунцевича. А прихожани собору переконані, що біля нього відчувається особлива духовна атмосфера.

   На початку XVII ст., коли храм був резиденцією Іпатія Потія – єпископа, одного з ініціаторів Берестейської унії (1596р.) і засновників греко-католицької церкви, над його оздобленням працювали італійські майстри.

   Але у 1683 році трапилася пожежа, яка спустошила все місто, собор дуже постраждав і був відновлений лише в 1753 році. У 1772 році він знову прийшов у запустіння. Використовувався як «казенний магазин» (склад). На 1829 році перетворився на суцільну руїну — обвалились склепіння і купол. Своїм відродженням собор завдячує турботам відкритого в грудні 1887 року у Володимирі-Волинському Свято-Володимирського братства, яке поставило перед собою релігійно-просвітницькі і церковно-упоряджувальні завдання. У 1896 році був прийнятий проект «реставрації» храму архітектора Котова, завдяки якому у 1896–1900 роках собор перебудували у псевдовізантійському стилі, змінивши його первісний вигляд.

   Собор гордо височіє над зеленими стінами оборонних валів давнього городища, і разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» — укріпленої резиденції волинських єпископів.

Категорія

• Пам'ятки архітектури

Галерея

Розташування