Колись поблизу місцевості, де нині височить Свято-Миколаївська церква, було урочище Зап`ятниче. Тут жив швець Гаврило Кунцевич. У нього народився син Іван, що став відомим світу під ім’ям святого Йосафата, прийняв мученицьку смерть і знайшов вічний спокій у криптах Собору святого Петра в Римі.
А земельну ділянку, де стояв родинний дім Кунцевичів, родичі святого продали Порфирію Скарбці Важинському – місцевому греко-католицькому архімандриту. За його клопотанням у 1780 році тут звели каплицю святого Йосафата.
Вона діяла як каплиця упродовж 15 років. У 1795 році, коли місто Володимир, як і вся Волинь, увійшло до складу Російської імперії, її передали Православній Церкві і через п’ять років освятили як церкву святого Миколая. До 1900 року вона виконувала функцію головного храму міста, оскільки Успенський собор тоді був напівзруйнованим і непридатним для богослужінь. Пізніше слугувала цвинтарною каплицею. У 1915 році вона була єдиною церквою міста, де здійснювали богослужіння українською мовою.
У радянські часи, як і більшість храмів, церква святого Миколая втратила своє призначення. Тодішня влада влаштувала у її стінах склад.
А в 1991 році Миколаївську церкву передали православній громаді, силами якої відремонтували та реставрували інтер’єр і відбудували дзвіницю – не дерев’яну, якою вона була колись, а муровану.
Залишити відповідь