Найдавнішою пам’яткою міста Володимира є його древній центр – князівський дитинець X – XІІ століття. Вперше він згадується в 988 році за князя Володимира Великого в зв’язку з передачею княжого уділу своєму синові Всеволоду. Вали становили фігуру не зовсім геометричного чотирикутника з розмірами 130х240 м. Вони займали територію площею 3,12га. Володимирський дитинець був типовою для Волині спорудою оборонного призначення. Місто було обведено валом, яке носило назву “окольне місто”. Пізніше на лівому березі річки Луга була зведена смуга укріплень. На валах стояли дерев’яні стіни каркасної або зубчатої конструкції. З окольного ряду збереглися лише фрагменти. В Галицько-Волинському літописі згадується троє в’їздних воріт: Київські, Гридшині, П’ятницькі (тепер на їх місці стоять пам’ятні знаки). Радіально-кільцеве планування вулиць охоплювало дитинець з різних сторін. Вулиці будувались за єдиним планом і одночасно. Одну з гіпотез виникнення первісного осередку міста висловив Я. Д. Ісаєвич. Він вважає, що засновниками Володимира могли бути жителі Зимнівського городища. Після зруйнування його аварами  в середині VII століття дуліби покинули городище і переселилися на місце пізнішого Володимира.

Час виникнення міста Володимира, як поселення сягає давнини. Непрямим свідчення цього може служити запис угорського хроніста Аноніма, що був нотарем короля Бели IV (1233-1270рр.) і написав хроніку „Геста Гунгарорум” чи „Діяння угрів”. Він писав, що місто під назвою Ладомир існувало вже у 884 році.

Спробуємо уявити, як виглядало замчище у X-XII столітті. На валу могла рости трава для того щоб він не розповзався. Інколи для тієї ж цілі його покривали глиною і обпалювали розводячи вогнища, в зимовий час його поливали водою. Зверху, на валах, впритул один до одного, зводилося багато зрубів, їх засипали землею, такі зруби називали городнями. Деякі з них залишалися порожніми і використовувалися, як житло. Стіна яку утворювали городні в середині була розділена на 2-3 поверхи. В стіні були зроблені бійниці, Зверху вона була покрита дахом. Верхня дерев’яна частина стіни з захищеним майданчиком для воїнів називалася заборолом. Там де стіна робила повороти будувалися вежі.

В 1215 р. у Володимирі сів молодий князь Данило Романович. В цей час місто досягло свого розквіту. Свідченням цього є захоплений відгук про нього в 1232 р. угорського королевича Андрія, який з подивом зауважив, що такого града він не бачив навіть у німецьких землях. Трагічна доля  спіткала місто в 1241 р. внаслідок монголо – татарської навали. Літописець зі скорботою говорить, що «ніхто у Володимирі не зостався живий…». Безперечно людські втрати були великими, але запис про те, що ніхто у Володимирі не залишився живий, скоріше за все, слід сприймати як перебільшення. Часто люди з міст тікали, а залишалися тільки захисники. Мабуть вони й гинули, а ті, що переховувалися за його межами, потім поверталися. Можливо тому місто дуже швидко відродилося. Вже в 1261 р. його укріплення були цілком відновлені. В цьому ж році повторився татарський наїзд.  В Іпатіївському літописі є запис про те, що хан Бурундай прийшов до Володимира і зупинився на ніч на Житані, де і мав розмову з князем Васильком, якому було наказано швидко розметати город. Легенда розповідає, що стіни княжого міста були складені з товстих дубових колод, щоб виконати наказ Бурундая, Василько вирішив їх підпалити. Але розверзлися небеса і три дні  тривала злива і тільки на четвертий день зміг князь підпалити місто. А після того, як місто згоріло хан повелів «город розкопати», що і було виконано. Проте, як вказує  О. Цинкаловський « безнастанна енергія волинських князів і невичерпна творчість народу знову поправляє все знищене, і знов Володимир стає могутньою твердинею волинської землі»

Останній руський правитель Болеслав – Юрій ІІ був отруєний 1340 р. на бенкеті у Володимирі. Його трагічна смерть відкрила шлях до втручання у справи Волині західних сусідів. Скориставшись із внутрішніх чвар , у Володимирі укріпився литовський князь Любарт Гедимінович, якому сприяла значна частина боярства та міська верхівка. Так закінчився княжий період літописного Володимира, який тривав понад 350 років.

На сьогодні збереглися лише вали дитинця, зникли обвідні рови та замок, який був спочатку дерев’яним, а згодом – мурованим. В XVI столітті замок оточували дерев’яні городні та вежі. З втратою містом свого політичного та економічного значення замок занепадає. В межах княжого дитинця знаходилась будівля княжої резиденції та храм Іоакима і Анни, збудований у 1291 році Мстиславом Даниловичем на честь його бабусі, дружини Романа Мстиславовича. Що до усипальні, яка пізніше XV – XVI столітті згадується, як церква Іоакима та Анни «што в замке Володимерском», то для її пошуку в 1975-76 рр., в південно-західній частині дитинця М.В. Малевською було проведено розкопки. Йдеться про каплицю, чи «гробницю кам’яну», яку спорудив князь Мстислав Данилович  «над гробом баби своєї (Анни, жони) Романової про що згадується в літописі під 1289 р. Спочатку дослідниця була впевнена, що потрапила на її рештки у вигляді брущатої цегли зі слідами цем’янки, двох фрагментів поливних плиток від підлоги, шматків свинцю від покрівлі і частини бронзового дзвону. Для уточнення контурів гіпотетичної церкви  археологами було закладено сім траншей і проведена геологічна розвідка, однак попри всі старання, споруду виявити не вдалось.

    За різними джерелами у місті було два середньовічні замки. Перший – побудований королем Казимиром III після укладання мирної угоди 1366 р. між ним і литовськими князями. За цією угодою йому дістався  Володимир разом з волостю. Про цей замок польський історик XIX ст.. А.Нарушевич подає досить спірне повідомлення про те, що за два роки до своєї смерті Казимир, покинувши давній дерев’яно – земляний замок, спорудив на пагорбі біля Успенського собору муровану фортецю.

    Головним будівничим був син краківського воєводи і придворний архітектор Казимира Вацлав із Тенчина. При спорудженні кам’яного замку була використана велика кількість коней і волів, якими підвозили будівельні матеріали. Тут впродовж двох років працювало 300 робітників, а на будівництво було затрачено 3000 гривень срібла, роботи були призупинені. в зв’язку зі смертю короля. Замок Казимира III А.Нарушевич описує так:  «будівля кам’яна, обведена валом» В 1370 р., за іншою версією 1377,  князі Любарт та Кейстут напали на Володимир, розгромили польський гарнізон, а саму фортецю зруйнували, не залишивши «каменя на камені».

 Судячи з  повідомлення цього історика, замок знаходився на території єпископського  подвір’я, а за даними археологів – на місці княжого дитинця. Вже в XIX ст. краєзнавці та історики звертали увагу на наявність залишків кам’яних стін і башт на дитинці давнього Володимира. Так професор В.Б. Антонович повідомляв про знахідку у Володимирі кам’яних фундаментів стін, що оточували замок, і наріжної вежі у південно – східному куті. На цей факт вказував і краєзнавець О.М. Дверницький. Декілька археологічних експедицій, очолюваних М. Кучинком та М. Малевською, відкрили по внутрішньому периметру земляного валу характерні конструктивні частини – фундаменти та рештки стін завтовшки від 2,5 до 3,8 м., а також підмурки двох квадратних веж: північно –західної та південно – східної. Вимурувана з вапняку, південно – східна башта мала в плані зовнішні розміри 11 на 11 м.. Археологічні розкопки свідчать, що кам’яні укріплення, ймовірно, повторювали план давнього дитинця і, можна припустити, що це був типовий замок з баштами по діагоналях. Він, як і всі фортечні споруди, був розрахований на оборону з напільної сторони.

   Після знищення  замкових мурів місто не могло тривалий час лишатися без власного укріпленого ядра. В описі володимирського замку  від 1545 р. йшлося про те, що після пожежі він стоїть вже понад сто років і ніколи його наново « не роблено». У люстрації володимирського дерев’яного замку від 1552 р. зазначено дещо інше: цей « замок з дерева дубового від вісімдесяти літ справою городничого Солтана роблений » , тобто приблизно в 1470 р. Це була дерев’яна фортеця споруджена, або лише відбудована, за розпорядженням короля Казимира IV Ягайловича, що був одночасно королем польським і великим князем литовським. Замок в той час належав на ленних правах князю Олександру Сангушку.

       В текстах люстрації 1545 і 1552 року, що були зроблені королівськими службовцями, зустрічаються важливі дані стосовно конструкції оборонних укріплень володимирського замку. В середині XVI ст.. він був досить великим. З описів дізнаємося, що він мав п’ять веж і 70 городень у 1545 і 71 городню в 1552р. Кожна башта і кожна городня були закріплені за певними особами чи то громадами, які відповідали за підтримання їх у належному стані. Кожна башта мала свою назву: Воротна ( надбрамна ), далі ліворуч по колу – Коширська ( за іменем її опікуна – луцького старости князя Коширського ), Міська ( утримувалася міщанами ), Земська ( « всіх княжичів і панів і землян повіту Володимирського» ), Королівська ( « на гроші королівські оправлена» ).люстрація 1552 року вказує, що лише надбрамна вежа мала чотирикутну форму, а чотири інших – округлу, тобто були зроблені з дерева. Очевидно цей замок  був прикладом типової фортеці XVст., призначеної для оборони від вогнепальної зброї. Споруджена з дуба, укріплення її становили зрубні кліті – городні, на яких були зведені «обланки», тобто бойові галереї. Щоб запобігти пожежі, дерев’яні зруби обмащувалися глиною і білилися. Між городнями були башти з помостами на двох рівнях. Одна з веж була з брамою, ймовірно, теж дерев’яною, а перед нею знаходився дерев’яний міст. В люстрації 1545 року наголошено, що міст новий. Раніше його не було, але князі, пани і повітова шляхта зробили його добровільно, щоб звільнитись від робіт по облаштуванню луцького мосту. Новий міст був міцний, спирався на дубові палі. За даними люстрації 1552 р., він був підйомний і тримався на залізних ланцюгах, ланки яких були завтовшки в палець. З обох боків моста стояли стовпи, в над ворітній башті була решітка яку опускали у випадку небезпеки, перекриваючи проїзд у замок. Водночас піднімався і міст перекинутий через фортечний рів.

        Судячи з люстрацій, в’їзд у замок знаходився у воротній чотирикутній вежі. Саме перед нею був рів, через який перекидався підйомний міст, що з’єднував замок з найближчим урочищем окольного града – Підзамчем,  розташованим з північного боку дитинця. Археологічні дослідження, які проводилися на дитинці давньоруського Володимира, засвідчили наявність в’їзду на городище саме з північного боку, хоча невеликий прохід був і в південному валу.

 Між земською та королівською вежею, на місці колишніх шести городень, споруджений на кошти старости волинського знаходився палац  з «дерева, заліза і каміння з комином». Дім був побудований із соснових тесаних колод та покритий гонтом. Розміри королівського будинку могли бути орієнтовно 7 м. завдовжки і 6 м. завширшки, тобто загальна площа його була близько 42 м кв. Мабуть у ньому мешкав королівський староста міста Володимира. Окрім палацу, в описі на території замку названа церква св. Іоакима і Анни. Оскільки, згаданої в літописі під 1291 р. однойменної церкви археологами не виявлено, хоча крім розкопок, застосовувався і біолокаційний метод пошуків. Отже найвірогідніше, кам’яної церкви там не було. Можливо в 1552 році йшлося про дерев’яну, проте її теж локалізувати досі не вдалося. Крім того, на території замку було 12 зем’янських хат.

    Дерев’яний замок побудований в XV ст. простояв  до 1683р., коли внаслідок пожежі зазнав дуже великих пошкоджень. Про стан володимирського замку в другій половині XVIII століття свідчать люстрації 1765 і 1789 рр. З люстрації 1765 року відомо, що замок здавна побудований серед боліт, оточений валами, міст через болота дерев’яний зіпсований, брама дерев’яна двоярусна, наново споруджена. В першому ярусі тюрма для простого народу, а в другому – з балконом, для засуджених шляхтичів. Ліворуч дерев’яний будинок для гродського суду і канцелярії, дуже старий. На замчиську чотири хати, дві залізні гармати, одна  пошкоджена інша поіржавіла. Вали місцями опали і осипались, рову і сліду немає, бо замулений.

Сотні людей стали жертвами репресій, розстрілів 22 червня 1941 року НКВС в стінах володимирської в’язниці. Про ці трагічні часи нагадує пам’ятник в валах дитинця.  Згодом на місці в’язниці був відкритий тубдиспансер. На даний час територія звільнена від випадкової забудови і може бути використана для археологічних досліджень.

  На території городища у 1939 – 1941 та 1944 -1954 років діяла в’язниця. У 1939 – 1941 роках тут відбувалися розстріли в’язнів. Це були не тільки українці, але й полонені вояки Війська Польського  Львівським обласним товариством «Пошук» у 1997 році проведені пошуково-ексгумаційні роботи по дослідженню поховань жертв війни і репресій на території городища.

На території валів городища знаходиться пам’ятник жертвам тоталітарного режиму. Саме на території городища протягом 1939 – 1952 років знаходилася Володимир – Волинська тюрма НКВС Радянського Союзу куди ув’язнювали переважно представників національно свідомої української інтелігенції за їх ніби “антирадянську позицію” та “буржуазний націоналізм”. Тут протягом 22 червня 1941 року агентами НКВД було розстріляно близько 250 українських та польських в’язнів.

Встановлений   коштом   громади  міста  з   ініціативи   місцевої  інтелігенції , представників національно – демократичних сил та за сприяння міської влади у 1991 році, в пам’ять про 60- ті роковини згадуваної події. Пам’ятник представляє собою білий стилізований хрест з бетону, заввишки 1,5метра. Посередині хреста витиснутий тризуб. Хрест орієнтований лицевою стороною на схід